Вікторіє, яка офіційна позиція Угорської психологічної асоціації щодо асексуальності? У Польщі навряд чи можна побачити, щоб студенти-психологи вивчали асексуальність як ще одну орієнтацію, рівноправну з гетеросексуальністю, бісексуальністю чи гомосексуальністю. Американська психологічна асоціація, наприклад, визнає асексуальність сексуальною орієнтацією, але Всесвітня організація охорони здоров’я — ні. Це пов’язано з політикою, якій вони не хочуть протистояти. Я думаю, те ж саме відбувається і в Польщі. Тож я хочу запитати вас, Вікторіє, яка ситуація в Угорщині?
Вікторія: Що ж, тут ситуація теж не краща. Угорська психологічна асоціація має ЛГБТК-сектор, але в ЛГБТК вони зупиняються на “І” і не визнають нас, так, ніби нас взагалі не існує. Я думаю, вони вважають, що “К” може охоплювати й асексуальність також, але, чесно кажучи, вони ніяк нас не підтримують. Вони багато працюють над правами гомосексуальних і трансгендерних людей, і іноді здається, що у них просто не вистачає ресурсів. Прямо зараз наша організація, Угорська асексуальна спільнота, яка існує вже понад чотири роки, працює над буклетом угорською мовою про асексуальність, який зможуть використовувати психологи та інші експерти, наприклад працівники шкіл, лікарі тощо. Це наш великий проєкт. Тож психологи зможуть співпрацювати з нами, щоб отримати першими таку інформацію угорською. На жаль, угорські психологи, які не мають нічого спільного з ЛГБТК-сектором Угорської психологічної асоціації, переважно вважають, що асексуальність — хвороба, спричинена травмою або гормональним дисбалансом, і що її треба лікувати. На щастя, ми бачимо все більше і більше психологів, які приймають нас і визнають, що ми існуємо і нас не потрібно лікувати. Але у нас попереду ще дуже довгий шлях. Наша організація знає багато історій, коли асексуальна персона, звертаючись до психолога, часами з зовсім іншим питанням, стикалася з конверсійною терапією. Мовляв, це не асексуальність, тобі просто потрібно переспати з кимось, тобі просто потрібно знайти себе, можливо, в тебе травма і так далі. Тому ми намагаємося скласти список дружніх психологів, і наш список дуже короткий, мушу вам сказати.
Як ви працюєте над тим, щоб змінити ситуацію? Що відбувається в Угорщині в цьому контексті? Чи покращується ситуація, в тому числі з видимістю нас — квір-людей?
Вікторія: Я думаю, що наші ситуації дуже схожі, тому що ще пару років тому в Угорщині не можна було почути про асексуальність. Як я вже казала, нашій організації понад чотири роки, також у нас є група на Фейсбуці, яка існує трохи довше. Коли я починала працювати СНІД-активісткою, наша ізольованість була досить сильною, а зараз ситуація потроху покращується. Звичайно, в Угорщині є багато організацій, які співпрацюють з нами. Вони визнають, що ми існуємо. Наприклад, у Будапешті, столиці, є Будапешт Прайд, і під час місяця гордості ми завжди проводимо якийсь захід: пікнік чи воркшоп. Це стало традицією, цього року ми провели вже четвертий захід. Оскільки ми молода організація, для нас ця традиція — давня. Останній пікнік пройшов з великим успіхом. Прийшло понад 65 осіб, що для нас як тисячі відвідувачів. Є й інші організації, з якими ми можемо співпрацювати. З іншого боку, деякі схожі організації, проводячи дослідження, працюють тільки з ЛГБТКІ-людьми й зупиняються на цьому. Я думаю, що було б дуже важливо побачити, наскільки угорська асексуальна спільнота ізольована. У нас є дані досліджень з США, але немає даних досліджень з Угорщини. А вони були б дуже важливими, тому що дослідження в США показують, що асексуальні люди піддаються набагато більшій дискримінації, ніж навіть гомосексуальні. На жаль, про Угорщину я не можу нічого сказати, для цього не вистачає статистики.
Я написала дві магістерські роботи на тему асексуальності, але це були якісні дослідження, тож я взяла 10 інтерв’ю. І, звичайно, не можна узагальнювати мій досвід, але в нашій організації та в групі на Фейсбуці, яка зараз налічує майже 2000 учасників, ми бачимо, що ізольованість все ще достатньо сильна. Проте я оптимістично налаштована, я дійсно бачу деякі зміни на краще. У нас в Угорщині є два Прайди, один у столиці, а інший — у місті, яке називається Печ, на півдні країни. Туди нас запросили провести воркшоп, тож вони досить інклюзивні, це мене дуже тішить. Велика проблема полягає в тому, що дуже, дуже легко неправильно зрозуміти асексуальність. Я особисто бачила багато людей, які намагаються підтримувати, але для них асексуальність означає відсутність сексу. І кожного разу, коли я намагаюся пояснити їм, що асексуальність — це повна або часткова відсутність сексуального потягу, вона не має нічого спільного з тим, чи займаєшся ти сексом або що ти робиш у ліжку чи в душі, це просто не вкладається у них в голові. Тому я думаю, що коли ти займаєшся активізмом, дуже важливо знати, які слова використовувати, і бути впевненою, що ти можеш донести свою точку зору. Цікаво, що навіть якщо люди намагаються нас підтримати, вони кажуть: “Гаразд, ти не хочеш займатися сексом, я розумію”. А потім: “В мене теж було два тижні без сексу”. Для мене це не справжня підтримка.
Чи багато людей в Угорщині цікавляться активізмом? У вас велика команда?
Вікторія: Знову ж таки, я маю сказати, що наша ситуація схожа на ситуацію в Польщі. У нас не так багато активістів. І я думаю, що це пов’язано з тим, що бути асексуальною людиною — абсолютно не сексуально. І коли я кажу “не сексуально”, я маю на увазі, що це те, за що тебе засуджують або через що над тобою знущаються. І, не зрозумійте мене неправильно, Угорщина дуже гомофобна і трансфобна. Угорці ненавидять усіх, хто не повністю схожий на них. Тому бути гомосексуальною людиною в Угорщині теж нелегко. Але бути асексуальною персоною в Угорщині настільки відрізняється від того, чого люди хочуть і чого очікують від тебе, що дуже важко навіть просто показати свій досвід, показати, що ти існуєш і з тобою все гаразд. Минулого тижня у нас був фестиваль у Будапешті, і я була там “живою книгою”, тобто люди могли позичити, відкрити мене, як книгу, і почитати — поспілкуватися зі мною. Там було багато зацікавлених, відкритих і все таке людей. І одна з них сказала мені: “Мені так тебе шкода”. Я бачила, що вона дійсно мала це на увазі та намагалася бути милою. Я відповіла їй, що не треба мене жаліти, я в повному порядку така, яка я є. Вона сказала: “Але ти маєш відчувати те саме, що і я”. А я їй: “Але я — не ти, у нас абсолютно різний досвід”. Тож я вважаю, якщо ти працюєш асексуальною активісткою, тобі дійсно потрібно бути жорсткою, тому що ти зустрічатимешся з кривдниками.
Мені здається, що молодь зможе говорити про це, використовуючи свій власний досвід. Тому, коли я думаю про наше майбутнє і майбутнє активізму, я насправді дуже позитивно налаштована. Але, на мою думку, ми повинні зосередитися на тому, що активісти — теж люди.
Що важливо у вашому активізмі, як ви дбаєте про себе та свою спільноту?
Вікторія: Перш за все, ми хочемо поширювати інформацію — таким чином, щоб її можна було зрозуміти. Вона не високого академічного рівня, тому що дуже важливо, щоб ми могли говорити про асексуальність з усіма. Це не тільки результати досліджень, ми можемо говорити про наш власний досвід і так далі. Друга дуже важлива для нас річ — допомагати нашій спільноті. Кожне дослідження показує, що близько 1% населення — асексуальні люди. Насправді ця цифра може бути трохи вищою, але зупинімось на 1%, тому що з цим показником легко працювати. В Угорщині живе приблизно 10 мільйонів людей, трохи менше ніж 10 мільйонів. Це означає, що в Угорщині є 100 тисяч асексуальних людей, а в нашій групі їх трохи менше як 2000. Таким чином, ми змогли охопити лише дуже малу частину асексуального населення. Це може означати, що у багатьох людей немає доступу до Інтернету тощо.
Тож ми повинні вийти за межі соціальних мереж і стати ближчими до людей. Ось чому ми проводимо воркшопи в столиці та інших містах. Ось чому ми намагаємося писати буклети, які можна роздавати офлайн і які може прочитати будь-хто, звичайно, угорською мовою. І це дуже важливо для нас. Кароліно, ви говорили про гордість і почуття гордості, і я думаю, дуже важливо пам’ятати, що бути асексуальною людиною — не те, чого треба соромитися. Я сприймаю це як колір моїх очей. Я його не обирала. Він у мене такий, і мене це цілком влаштовує. Це не те, що робить мене кращою за інших, але й не те, що робить мене гіршою. Це просто частина мене. І я думаю, дуже важливо, щоб кожна асексуальна людина розуміла це. У нашій групі на Фейсбуці люди дуже часто пишуть: “Як добре, що ви існуєте. У мене все життя було відчуття, що зі мною щось не так, але тепер я бачу, що ви існуєте. Я бачу, що є такі люди, як я. Тому я не відчуваю себе так самотньо”. І я вважаю, що якщо хтось почувається так все своє життя, ми дійсно повинні щось з цим робити.
Для мене активізм дуже важливий якраз через це — можливість показати людям, що з ними все гаразд.
Funding for “We’re here! - LGBTQIA activism in a challenging environment” is provided by the U.S. Department of State's Bureau of Educational and Cultural Affairs with Meridian International Center as the implementing partner.
